З ким ми спілкуємось на роботі?
У професійному житті навколо нас є багато людей. Частина нашого з ними спілкування відбувається вживу, інша частина - у своїй голові, у форматі внутрішнього діалогу.
Ми рідко аналізуємо те, як ми сприймаємо інших людей і наскільки уважно ми дивимось на них як на окрему особистість.
Сьогодні я хочу поговорити про те, як часто ми бачимо інших людей не як окремі особистості, а як продовження внутрішніх частинок нас.
↓
Внутрішній світ
Слова “внутрішній світ” вже давно стало кліше. Як характерно для всіх кліше, ми вимовляємо ці слова без вдумування в зміст, який вони несуть. Це як “добрий день”, ми ніколи не думаємо про добрість дня, коли це кажемо.
У “внутрішньому світі” сьогодні мені цікава саме частинка “світ”. Я би це навіть назвала всесвіт, адже світ ми бачимо як щось обмежене і матеріальне. Тоді як всесвіт - це просто абстрактна безкінечність.
Ось внутрішній світ - це саме абстрактна безкінечність.
Проте є в ньому й елементи матеріальності. Правильніше сказати, проєкції матеріальності. Це є сутності, фігури, які в ньому живуть і які взаємодіють як між собою, так і з зовнішнім світом.
Ми не можемо знати точно, скільки там цих фігур, ми можемо вивчати їх все життя і так всіх не вивчити. У цьому є певна пригода і краса. Проте чим більше ми їх пізнаємо, тим більше це полегшує нам життя у зовнішньому світі.
Сьогодні я хочу поговорити про таких фігур
Внутрішня дитина
Внутрішній ідеал
Внутрішній наглядач
Внутрішня дитина
Це дуже сильна фігура, яка впливає на більшість виборів, що ми робимо в нашому житті. Коли кажуть про внутрішню дитину, зазвичай люди уявляють собі милу слухняну грайливу дитинку 5-10 років.
Краще розуміння своєї психіки до мене прийшло, коли я почала уявляти її не так. Тепер я бачу внутрішню дитину як немовля до 1 року.
Ось як воно виглядає:
- Закутане в пелюшки і безпомічне
- Голодне і крикуче або сите і сонне
- Прагне задоволення своїх потреб і не має фізичної змоги задовільнити їх.
- Незріле інтелектуально, тобто не здатне провести раціональні логічні звʼязки між причиною і наслідком
- Основне бажання - прагнення безпеки і заспокоєння
- Жаги до миттєвих задоволень, нездатність чекати
- Нездатність проявляти дисципліну
- Бажання захоплення від інших (бо це приведе до безпеки і задоволення миттєвих потреб)
- Бажання безумовної любові (що по відчуттях як утроба)
Найбільше, що дитина хоче, це щоб мама взяла на ручки і дала все-все хороше, що дитина тільки захоче.
Внутрішній ідеал
Це структура всередині нас, що сформувалась протягом нашого дорослішання. За що нас мама/значима фігура хвалила і критикувала.
По суті, це образ, якого ми маємо дотриматись, щоб задовільнити бездонні потреби внутрішньої дитини. Якщо ми станемо ідеальними, внутрішня дитина ніби-то отримає безумовну любов і перестане кричати.
Як будь-який ідеал, цей образ недосяжний. Навіть якщо ми щось досягаємо і наближаємось до нього, дитина просто замовкає на якийсь час. Ми виходимо в нуль по стражданнях, а не в плюс по щастю. Тому відчувається спустошення.
Минає кілька годин чи днів, і дитина знову починає кричати. А нам потрібно знову ставати і-д-е-а-л-ь-н-і-ш-и-м-и…
Внутрішній наглядач
Це структура всередині нас, яка створена для контролю нашої поведінки. Мета наглядача - задовільнити потреби внутрішньої дитини.
Для цього він підштовхує нас до певної поведінки, що ніби-то відповідає ідеальному я. Це відбувається у вигляді наказів і нападів.
Наприклад, якщо в людини образ ідеального я - це борець за справедливість, то внутрішній наглядач буде підштовхувати людину боротись за справедливість, скандалити і доводити свою думку навіть тоді, коли цій людині в моменті це не вигідно.
Тобто фокус не на задоволення потреб в моменті, а на відповідності ідеальному я.
Інакше дитина починає кричати, наглядач нападати, і вже ми відчуваємо сором. (“Чому я промовчала? Я ж могла сказати? Що вони тепер про мене подумають??”)
Внутрішні діалоги
Внутрішні діалоги переважно відбуваються між нами і усіма цими фігурами. Тут важливо зрозуміти, що окрім дитини, наглядача і ідеалу є ще хтось. Цей хтось - це Я реальний. Той, хто діє і реалізовує свій потенціал, свій унікальний шлях. Я реальний - це щось незапрограмоване, щось, що веде в майбутнє.
Тоді як дитина, наглядач і ідеал це структури, які йдуть з минулого і діють передбачувано, циклічно. І коли ми керуємось їхніми імпульсами, а не імпульсами реального Я, то ми ведемо себе не в майбутнє, а в минуле.
Внутрішні діалоги це цікава річ, і якщо вам цікаво прочитати про моє бачення цієї теми глибше, напишіть у відповідь на цей лист.
Я ж продовжу тему перейшовши до…
Зовнішні діалоги
Щодня ми спілкуємось з людьми в зовнішньому світі, але чи дійсно ми бачимо цих людей? Чи сприймаємо ми їх як окремих особистостей, чи, можливо, вони є манекенами, на яких ми одягаємо образ наших внутрішніх фігур - дитини, ідеалу і наглядача?
Нам здається, що наш керівник от-от і знецінить нас. Ми надсилаємо свою роботу, і таки це відбувається. Він каже свої коментарі до нашої роботи, а ми відчуваємо це як ніж в серце, і починаємо сперечатися, захищати свою думку попри все.
Ось ми скажемо йому ще один аргумент, і він почує нас, і подумає “А дійсно так, вона у всьому права”, і скаже:
“Так, ти права, а я не правий. Роби так, як ТИ вирішила.”
А в ідеалі, ще додасть:
“Я так пишаюсь тобою, як ти виросла за ці роки роботи разом. Я думаю, тобі треба підняти зарплату. З завтрашнього дня в тебе зарплата +500$.”
Звісно, цього не стається.
Він продовжує вперто доводити свою думку, ігноруючи все, що ви кажете. І ви йдете додому, і все прокручуєте свої фрази. Як би ви йому сказали щось ще, а він би вам відповів ще щось, а потім би ви йому ще щось, а він вам ще щось…
І нам здається, що це суперечка з керівником, але керівника ми там взагалі не розгледіли.
Керівник нам як особистість не цікавий. Ми ведемо суперечку з внутрішнім наглядачем.
Внутрішнім наглядачем, який намагається з нас зліпити Внутрішній ідеал. Бо тоді, по логіці, Внутрішня дитина отримає безумовну любов (що по відчуттях як утроба) і перестане кричати.
Тобто наша істинна потреба не в тому, щоб керівник нам дав це звільнення і похвалу. Наша потреба - щоб внутрішній наглядач хоч на секунду дав дихнути спокійно. Як ніби коли керівник нам дасть визнання, то це й внутрішнього наглядача переконає.
Ми думаємо:
“Що мені робити з цим керівником? Він робить мене такою нещасливою…”
Але що б ми не робили, нічого не змінюється. Полегшення не приходить. Бо правильне питання має бути не “що робити?”, а “що зараз насправді відбувається?”
У наступних розсилках я детальніше поділюсь, як я бачу вплив внутрішньої дитини і внутрішнього ідеалу на наше професійне життя.
Дякую за прочитання цього листа. Ви завжди можете на нього відповісти своїми думками. Я відповідаю на всі листи :)
Навчайтеся зі мною в місці моєї душі — академії ІТ-контенту Dibloom.
