пробити стелю

12 січня 2025

Якщо вас щось тривожить, запишіть це

Ми несемося по життю в божевільному ритмі. Це особливо відчувається у великих містах.

↓

Як би ти не біг, все одно виникає дурне відчуття під назвою «недостатньо». Недостатньо швидко біжиш, недостатньо багато працюєш / відпочиваєш / читаєш / спиш / цінуєш / розумієш / заробляєш / etc.

«Ну, а тут, як бачиш, доводиться бігти з усіх сил, щоб тільки залишитись на тому ж місці, а щоб потрапити в інше місце, треба бігти вдвічі швидше» – казала Чорна Королева з Аліси в Задзеркаллі.

Це нормально. Так працює суспільство.

Але що робити, якщо в цій гонці за вами по п'ятах біжить тривога і незадоволеність собою? Що робити, якщо внутрішні конфлікти розвиваються, а часу, щоб усамітнитись і обдумати все, немає?

Пишіть.

​Джеймс Пеннебейкер протягом сорока років вивчав зв'язок між веденням записів і емоційним самопізнанням. Його експерименти показали, що люди, які записують емоційно заряджені епізоди, відчувають покращення свого фізичного і душевного стану.

Тривалий час я не могла змусити себе писати не для роботи. Я розуміла користь, але було ліньки от так от сісти і писати. Коли намагаєшся описати думки в тексті, доводиться їх структурувати, виділяти головне, переосмислювати емоції логічно...

Це не так просто, як здається.

Але крім медитації, тільки це мені й допомагає.

Ще в підлітковому віці, коли відчувала образу або сум, сідала і писала потік довгущих сопливих фраз. Ставало легше. Якось швидше відпускалося.

Так і памʼятаю ці щоденники, де писала:

“Я не можу зрозуміти, Назар мене любить чи не любить? А я так люблю Мішу… Чому він постійно мене ігнорить??? Мені здається, Насті на мене взагалі все одно, а вона моя найкраща подруга, і завжди так буде! Але її найкращою подружкою завжди була і буде Христя! Моє серце розбите і я буду плакати всю ніч, аж поки не прийде час знову йти в школу і знову бачити всіх, хто розбиває мені серце…”

Звісно, виписавшись і виплакавшись, і лягала спати і спокійно спала аж до ранку. А зранку зі всіма мирилась і продовжувала пізнавати своє кольорове життя.

У старшому віці були й більш темні моменти.

Тоді важко було писати конкретними іменами, я просто відчувала біль всередині, ні до чого не привʼязаний. Я відчувала ненависть до себе.

Тоді я так і писала. Писала, як ненавиджу себе, і писала, як хочу бути іншою. Писала, якою хочу бути. Писала, як мені болить. А потім писала ось що: “Я знаю, що робити. Вивчи англійську. Зароби гроші. Піди до психолога”

Така в мене була ціль, коли моїм єдиним доходом була малюсінька стипендія. І так я і зробила з часом. Вивчила англійську, почала заробляти гроші і пішла до психолога. І ненависть до себе минула… Тепер я не хочу бути більше ніким, крім себе, і це великий-великий камінь з плечей.

Чи дійшла би я сюди без своїх записів? Хтозна… Але тоді вони мені дуже допомогли. Мої емоційні записи ручкою по блокноту, кривими рядками і нечитабельними буквами, вони стали моїм рятувальним колом.

Я не знаю вашого життя. Але я знаю почуття тривоги. Якщо воно зараз є у вашому серці – позбавляйтесь записами.

Пишіть. Спалюйте написане. Пишіть ще.

Дякую за прочитання цього листа. Ви завжди можете на нього відповісти своїми думками. Я відповідаю на всі листи :)