Про наші ролі на роботі, вдома і в глибині нашої душі.

↓

Коли ми були дітьми, ми були собі вільно голі. Ми жили по своїй природі — грались, їли, дружили, любили. Не було жодного костюма, який би підходив нам більше, аніж голизна. Нас не сковували жодні ролі. І це дозволяло нам пробувати.

Ми експериментували.

Сьогодні я космонавт. Завтра зранку — водій тролейбуса. Після обіду — вчителька. Післязавтра я співачка… Кожен день новий образ. Ми почувались вільно в тому, щоб зайти в цей образ і вийти з нього. Бо це просто маскарад, гра в перевдягання. Ми не привʼязували себе до жодної з цих ролей. Ми просто були собою.

У який момент на вас повісили першу роль, з якою ви зрослися?

Зі мною це сталось у першому класі. Я вступила в гімназію і проявляла більшу вихованість та ерудованість, ніж інші. Відтепер, мені не достатньо було бути Таньою. Тепер я стала ще й відмінниця.

Для моїх батьків було важливо, щоб я була відмінниця. Я дуже любила батьків, більше всього на світі. Тому я перестала бути собою, я стала відмінницею.

Потім були ролі, які вже обирались не батьками. Вони взагалі ніким конкретним не вибирались. Це було хаотично, вони визначались випадковими системами, в яких я опинялась.

Уяви собі, що всім нам 6 років і ми почали вчитись в одному класі в школі.

Тиждень-два, і ролі розприділились. Самі по собі. Хтось — розбишака, хтось — двієчник, хтось — відмінниця, інший — модниця, ще хтось — відлюдник або ж клоун. Ми вдягли на себе ці костюми. І забули, що колись були без них.

Моїми такими костюмами ставали в якісь моменти життя:

— неспортивна

— ботан

— добра і любʼязна (вирубило мій контакт з власною агресією на 100%)

— людина, в якої мало грошей

— нетворча (мій улюблений, бо це просто смішно зараз!)

— маленька і невпливова

— товста і неприваблива для хлопців

— гуманітарій

Повдягали ці діти свої костюми, і ходять в них, як герої Сімпсонів, усе своє шкільне життя. Випускаються зі школи, і що далі? Несуть ці костюми далі в життя.

Нові системи надягають на нас нові костюми.

Так буде завжди, ми не можемо цьому зарадити. Однак, в нашій владі ці костюми знімати. Вони не вшиті в нас. Кожен раз, коли ми робимо дії, невластиві для нашого “костюма”, він стає на трошки прозоріший.

Сьогодні хочу поговорити про костюм, з яким я боролась саме на роботі. Він називається:

Маленька і невпливова.

Синоніми: неважлива, тиха, виконавиця, недостатньо компетентна, занадто молода.

Коли ми починаємо карʼєру, то багато слухаємо і вчимося. Це звичайний процес. Однак в якийсь момент, знання накопичуються, і ідеї починають шукати вихід.

Гола людина тоді адаптується під свої ідеї. Якщо вони контраверсійні — вона вдягає костюм революціонера. Якщо ідеї дуже амбітні — вона вже візіонер. Якщо ідеї про гроші — вона вже Скрудж Макдак, який рахує кожен долар і вчить цього інших.

Гола людина адаптується під свої імпульси і дає вихід цій енергії назовні в такій ролі, як цього потребує ситуація.

Але коли в тебе 💅костюмчик 💅 маленької і невпливової, ти пригнічуєш свої імпульси. Ідеї і їхнє обговорення — це для великих людей. Енергія, яка виділилась на твої імпульси, йде на аутоагресію.

Ти починаєш розказувати собі, що з тобою не так. Чому ця ідея не підходить. Чому це не вдале місце і час для того, щоб це запропонувати. Що тобі треба підвчити і прочитати, щоб зрозуміти, чи ця ідея підходить. Ти сам себе ставиш на місце.

Місце для маленьких і неважливих.

Цікаво, що коли в такому костюмі заходиш в нові системи, ти дійсно в результаті стаєш невпливовим. Не через те, який ти є як людина.

А через те, що ти, наче актор, говориш ті фрази і робиш ті дії, які підходить ЛИШЕ твоїй ролі. Ти міг би сказати будь-що, але ти обираєш ті слова, що прописані за твоїм внутрішнім сценарієм.

​

Усі ролі, в яких ми себе знаходимо закованими на роботі, так чи інакше повʼязані з заборонами, які ми засвоїли в дитинстві від батьків. Ролі опираються під ці заборони.

Навіть прочитавши назви заборон, без описів, ти вже можеш відчути, що тобі відгукується. Детальніший опис усіх цих заборон можна знайти в інтернеті, або звертайся до психологів, що практикують транзакційний аналіз.

Багато ролей у мене були побудовані саме на забороні “не будь важливим”.

У якийсь момент, після чергової сесії терапевта, я відчула до сліз, наскільки ж незмірно я відчуваю себе неважливою… І скільки багато в мені накопичилось енергії, яка була створена, щоб я стала важливою. У першу чергу, важлива для себе.

Вихід із ролі

Ми не можемо вийти із ролі за один день. Це довгий і поступовий процес, це шлях до свободи.

На вихід із ролі потрібна енергія і вміння цією енергією керувати, направляти її. Кожен раз, коли нам хочеться запропонувати новий підхід, виділити свій погляд на командному зідзвоні, взяти ініціативу, заперечити комусь задля просування своєї думки, просунутись по посаді — виділяється енергія. Ми відчуваємо цей імпульс. Нам цього хочеться, виділяються гормони на досягнення цієї цілі.

Що відбувається далі?

Спрацьовують наші внутрішні програми, травми, заборони — ми кажемо цій енергії “стоп стоп стоп”, і направляємо її за тим шляхом, який допомагає нам не виходити з цієї ролі.

Хтось починає чмирити себе (привіт, це я до 23 років), інші йдуть спати, їсти, гуляти, тусити, прибирати, сваритись, спілкуватись з нерозумілими людьми, пити алкоголь.

Енергія розчиняється в дрібній метушні, а ми гордо залишаємось в своїй ролі. Це відчувається як безпека. Але це взагалі ніяк з нею не повʼязано.

Щоб вийти із ролі, треба в першу чергу навчитись помічати ці імпульси. Помічати бажання, які ми блокуємо. Відчути енергію, яка піднімається. Це дуже приємне відчуття.

Це енергія “Хочу!” Така, яка була в нас в дитинстві, коли ми хотіли чупа-чупс чи на качелю. Хочу!!!!💥🦄🌈🌟

Скоріш за все, ти не зможеш зразу правильно нею розпорядитись. Але відчути її — це вже пів шляху.

Я тобі чесно скажу, я стільки всього хочу! Ця енергія мене аж підкидає з ліжка кожен ранок. Я хочу свій бізнес, хочу машину, хочу подорожі, хочу квартиру і будинок, хочу збудувати сімʼю і народити дитинку, хочу допомагати людям, хочу впливати на індустрію, хочу гарне плаття, хочу стільки всього! І мій мозок на все це виділяє енергію. Я відчуваю її, коли це пишу зараз тобі.

Можливо, ти зараз згадаєш щось, що ти дуже-дуже хочеш. І на що у тебе виділяється теж енергія. Відчуй цей стан. Твій мозок наповнює тіло силами, щоб ти прийшов до найкращого свого життя.

Усе, що треба, вже всередині нас. Кайф! Треба лиш навчитись цим розпоряджатись.

Це звичка.

Коли ти звикнеш ловити відчуття енергії на щось, ці імпульси бажання, ти більше не будеш робити вихід зі своєї “зони комфорту” через силу. Це не буде відчуватись чимось надзвичайно страшним і важким. Твоя енергія буде тебе штовхати. Зона комфорту буде розширюватись.

Саме так я перейшла з ролі спеціаліста до ролі ліда.

Я помітила, що я хочу бути управлінцем.

Я хочу приймати рішення, направляти команду, розподіляти обовʼязки, менторити таланти у їхньому розвитку. У мене піднімається енергія на це, значить, це мій шлях. Я не можу від нього відмовитись, якщо на це виділяється енергія. Бо вона все одно знайде свій вихід — у їжу, вино чи сварки з найближчими.

Дитина в мені хоче чупа-чупс, і тільки я можу його їй дати.

Коли я прийшла до усвідомлення, що це є мій шлях і що саме на це в мене виділяється життєва енергія, я почала помічати можливості. Більше того, я почала їх брати.

Напевно, відчуття цієї енергії і істинних бажань стало моїм внутрішнім дозволом собі “Будь важливою, тепер це тобі дозволено”.

Заборони не минають одним усвідомленням. Але вони минають дія за дією після таких усвідомлень.

Ти наповнився енергією, відчуваєш піднесення — спробуй вийти за рамки своєї ролі. Напиши те повідомлення менеджеру, про яке ти вже давно думаєш. Запропонуй нововведення. Відпусти контроль і делегуйт. Запитай про графік підвищення зарплат. Зроби той крок, який зробила би людина з іншою роллю, тією, до якої ти прагнеш.

Як відчуваєш менше енергії — не кори себе за те, що знову відмовчуєшся або ж впадаєте в старі звички. На дисципліні і переборюванні себе далеко не заїдеш. Рухайся відповідно до своєї природи, у своєму темпі. Так теж нормально.

Для мене, особисто, тільки так і працює.

Зараз я переходжу в нові для себе ролі — підприємця, спортивної людини, митця, вчителя, жінки (раніше я сприймала себе в ролі дівчини), ризикової людини.

А чи є у тебе ролі, в яких тобі вже не комфортно? І на які нові ролі у тебе зʼявляється енергія? Пиши у відповідь на цей лист, я чекатиму!

З великим потоком енергії від моєї душі до твоєї, Таня Жидкова