Я прийшла до коуча, коли все інше привело мене в глухий кут. Розказала коучу про те, що нічого мені не хочеться робити.
З о в с і м.
Найбільше радості приносили моменти, коли на рахунок приходять гроші за роботу. А я так жити своє єдине життя не хочу.
Думала, коуч добре знає, як з таким працювати. Поставить перше, друге, третє питання і я така: “О, тепер я знаю, що таки щось мені робити хочеться!”
І я піду з цієї сесії весело і радісно робити щось, на що підніметься велика енергія. Стану успішна і щаслива.
Як часто буває, Бог посміявся з моїх планів.
На середині нашої зустрічі, після мільйона запитань, на які мені треба було інтенсивно думати і шукати відповіді (боже, мене вже почали ці питання бісити!), ми прийшли до теми віри в себе.
Я казала:
“Я знаю цінність своєї роботи та проєктів. Я можу будь-кому розказати, як контент-маркетинг допомагає людям з проблемою і бізнесам знайти одне одного. Я можу будь-кого переконати, як мої тексти допомагають людям. Я знаю, як продати себе. Але в глибині душі, якщо бути дуже чесним з собою, я не вірю, що роблю щось дійсно цінне.”
Ми танцювали навколо цієї теми довго і нудно. Вона запитує, я висмоктую якісь заплутані відповіді з пальця. А що таке дійсно цінне? А що хотілось би робити цінне? А що таке вірити? А що таке допомагати людям?
Боже, як же я втомилась від цих думок. Усе здавалось заплутаним, і відчуття віри від цих розʼяснень і пояснень більше не ставало.
Навпаки, чим більше я відповідала на запитання коуча, тим більше розуміла, наскільки моя віра на дні. Піком стало запитання від коуча: “Чи є у вас позитивні риси чи якості, в які ви точно вірите, що вони у вас сильні?”
Я глибоко задумалась. Я не могла знайти жодної позитивної риси, в яку я б вірила на 100%, що вона сильна. Я могла сказати так: “Я вірю, що у мене дуже розвинена емпатія”, “Я вірю, що я хороший маркетолог”. Я могла сказати що завгодно!
Але я так не відчувала.
По-справжньому, якщо бути дуже чесною з собою і тобою, я відчувала “Мені здається, що в мене розвинена емпатія”.
Мені здається, що я хороший маркетолог.
Мені здається, що я пишу хороші тексти.
Мені здається, що я хороший менеджер.
Віра в себе — що це таке?
Це щось на рівні відчуттів. Це можна порівняти з релігією. Людина або вірить в Бога, або ні. І ніякі аргументи про науку, історію всесвіту й еволюцію не вплинуть на того, хто вірить. І ніякі розповіді про Біблію чи дива не вплинуть на того, хто не вірить.
Чи можна сказати, що вірити — це внутрішній вибір? Чи можемо ми це свідомо обрати?
Зараз часто можна почути порівняння самооцінка vs самоцінність. Усе частіше психологи акцентують на важливості відчуття власної самоцінності.
Самоцінність — це система відносин із самим собою, яка передбачає безумовне прийняття себе таким, яким ти є. Самоцінність можна назвати синонімом любові до себе.
Самооцінка — протилежна система. Це те, як ви оцінюєте себе, свої здібності, своє місце серед інших. На самооцінку якраз можуть впливати різні фактори: ставлення оточуючих, особисті переконання, статус, компетентність.
Тобто самооцінка — це буквально оцінка, перелік плюсів і мінусів. Самоцінність — це якраз віра, що ти ок або що ти ✨хороший зайчик✨, який заслуговує найкращого, незважаючи ні на які сильні чи слабкі сторони.
Віра — щось протилежне до сумнівів.
Де є сумніви, вірі вже місця немає.
Коли в голові багато сумнівів, і вони мають велику владу над нами, вони здаються набагато реальнішими, ніж віра. Здається, що в сумнівів є міцніший контакт з реальністю, з раціональними думками й оцінками.
Сумніви допомагають нам не ризикувати своїм становищем, не втратити гроші, не залишитись ні з чим, не отримати жорстку критику, не провалитись.
А що віра? Недосяжна мрія, і, можливо, навіть небезпечна. Бо якщо буде лиш віра і ніяких сумнівів, ми впевнено і весело побіжимо в ті ризики, від яких нас сумніви ніби-то захищають.
Я уявляю собі сумніви як темряву, і віру — як світло. Якщо темрява — це відсутність світла, то чи можна уявити, що сумніви — це відсутність віри?
Те́мрява, темно́та́, пі́тьма́ — відносна відсутність видимого світла, що сприймається як чорний колір в колірному спектрі. Коли світла немає, палички та колбочки всередині очей не стимулюються, а це означає, що клітини фоторецепторів не посилають в мозок жодних сигналів, як вони це роблять при подразненні їх світлом певної частоти та довжини хвилі. При поганій освітленості сприйняття очей стає ахроматичним, а в разі темряви — чорним.
Світло активніше за темряву. Воно вбиває темряву своєю присутністю. У темряви ж немає такої сили.
Світло не зʼявиться, якщо ти якимось чином “розчистиш” темряву.
То ж я собі подумала, хай собі темрява буде. Додай до неї промінь світла, і вона буде вже зовсім не темрява. Так собі, присмерк. Запусти світло, і темрява стає недоступна мозку.
Я зрозуміла, що немає ніякого сенсу розчищати свої сумніви. Це просто сміття, що заповнило пусте місце. Місце, на якому мала бути віра.
Після ходіння по колу запитаннями й відповідями я зрозуміла, що не відчуваю ніяких поштовхів віри від раціональних роздумів про те, чому в мене немає самоцінності, чому б я хотіла її мати та що мені це дасть.
Це не наповнює мене енергією. А віра — це щось виключно енергетичне. Вона народжується з енергії і потім стає сама її джерелом. Як сонце.
Формування Сонячної системи почалося приблизно 4,6 млрд років тому з гравітаційного колапсу невеликої частини велетенської молекулярної хмари. Більша частина її речовини виявилася в гравітаційному центрі колапсу з подальшим утворенням зорі — Сонця.
Щоб знайти віру, я йду на енергію. Мені треба молекулярна хмара, щоб на ній збудувати своє джерело. Слова енергії не дають, вони лиш втомлюють і плутають.
Лишаються дії.
Я ніколи не була азартною людиною. Ще в дитинстві, програвши 10 гривень в першу у своєму житті лотерею, я прийняла рішення поставити ставку на те, що я невдатна. Щоб більше ніколи нічого не програти. Це було рішення не вірити у свій виграш.
Коли я поставила ставку на те, щоб не вірити у себе? Коли, не згадаю. Але знаю для чого.
Щоб
більше
ніколи
нічого
не програти.
Віри поки що немає. Окей. Що робити?
Я вирішила покладатись на надію.
Віра, Надія, Любов та матір їх Софія — ранньохристиянські святі, шановані в лику мучениць. Жили у II столітті в Римі.
Початкові грецькі імена дочок — Пістіс, Елпіс і Агапе — були перекладені старослов'янською мовою, і тільки ім'я їхньої матері Софії («Мудрість») залишили без перекладу.
Віра. Надія. Любов. І їхня мати Мудрість. Так просто. І так мудро.
Я дію в надії, що ставка на себе приведе мене до щирої віри в себе і свою цінність. Я ставлю ставку на себе. Яку? Тут все просто. Я поставлю на себе гроші.
Я візьму 1000 доларів і вкладу їх в просування себе як ментора IT-райтерів. Я внесу в цей проєкт всі свої знання з маркетингу і копірайтингу, свій досвід карʼєри в IT, свої роки постійного навчання, свій нескінченний рух до перфекціонізму, свою емпатію, енергію і харизму. Я вкладу в цей проєкт свою душу. І поставлю на це ставку 1000 доларів.
Без чекання кращого моменту, проходження ще якогось курсу, вижидання кращої ситуації на ринку. Я поставлю ставку на себе вже зараз.
Хай ця надія буде моїм першим кроком до істинної і щирої віри в себе.
Чи є у тебе позитивні риси чи якості, в які ти точно віриш, що вони у тебе сильні? Пиши у відповідь на цей лист. Можливо в тебе є запитання для наступних випусків? Пиши теж!
|
|
З повагою, надією і відкритою душею,
Таня Жидкова
|