Про боротьбу світла і темряви в кожному з нас. І про надію.

↓

Я прийшла до коуча, коли все інше привело мене в глухий кут. Розказала коучу про те, що нічого мені не хочеться робити.

З о в с і м.

Найбільше радості приносили моменти, коли на рахунок приходять гроші за роботу. А я так жити своє єдине життя не хочу.

Думала, коуч добре знає, як з таким працювати. Поставить перше, друге, третє питання і я така: “О, тепер я знаю, що таки щось мені робити хочеться!”

І я піду з цієї сесії весело і радісно робити щось, на що підніметься велика енергія. Стану успішна і щаслива.

Як часто буває, Бог посміявся з моїх планів.

На середині нашої зустрічі, після мільйона запитань, на які мені треба було інтенсивно думати і шукати відповіді (боже, мене вже почали ці питання бісити!), ми прийшли до теми віри в себе.

Я казала:

“Я знаю цінність своєї роботи та проєктів. Я можу будь-кому розказати, як контент-маркетинг допомагає людям з проблемою і бізнесам знайти одне одного. Я можу будь-кого переконати, як мої тексти допомагають людям. Я знаю, як продати себе. Але в глибині душі, якщо бути дуже чесним з собою, я не вірю, що роблю щось дійсно цінне.”

Ми танцювали навколо цієї теми довго і нудно. Вона запитує, я висмоктую якісь заплутані відповіді з пальця. А що таке дійсно цінне? А що хотілось би робити цінне? А що таке вірити? А що таке допомагати людям?

Боже, як же я втомилась від цих думок. Усе здавалось заплутаним, і відчуття віри від цих розʼяснень і пояснень більше не ставало.

Навпаки, чим більше я відповідала на запитання коуча, тим більше розуміла, наскільки моя віра на дні. Піком стало запитання від коуча: “Чи є у вас позитивні риси чи якості, в які ви точно вірите, що вони у вас сильні?”

Я глибоко задумалась. Я не могла знайти жодної позитивної риси, в яку я б вірила на 100%, що вона сильна. Я могла сказати так: “Я вірю, що у мене дуже розвинена емпатія”, “Я вірю, що я хороший маркетолог”. Я могла сказати що завгодно!

Але я так не відчувала.

По-справжньому, якщо бути дуже чесною з собою і тобою, я відчувала “Мені здається, що в мене розвинена емпатія”.

Мені здається, що я хороший маркетолог.

Мені здається, що я пишу хороші тексти.

Мені здається, що я хороший менеджер.

Віра в себе — що це таке?

Це щось на рівні відчуттів. Це можна порівняти з релігією. Людина або вірить в Бога, або ні. І ніякі аргументи про науку, історію всесвіту й еволюцію не вплинуть на того, хто вірить. І ніякі розповіді про Біблію чи дива не вплинуть на того, хто не вірить.

Чи можна сказати, що вірити — це внутрішній вибір? Чи можемо ми це свідомо обрати?

Зараз часто можна почути порівняння самооцінка vs самоцінність. Усе частіше психологи акцентують на важливості відчуття власної самоцінності.

Тобто самооцінка — це буквально оцінка, перелік плюсів і мінусів. Самоцінність — це якраз віра, що ти ок або що ти ✨хороший зайчик✨, який заслуговує найкращого, незважаючи ні на які сильні чи слабкі сторони.

Віра — щось протилежне до сумнівів.

Де є сумніви, вірі вже місця немає.

Коли в голові багато сумнівів, і вони мають велику владу над нами, вони здаються набагато реальнішими, ніж віра. Здається, що в сумнівів є міцніший контакт з реальністю, з раціональними думками й оцінками.

Сумніви допомагають нам не ризикувати своїм становищем, не втратити гроші, не залишитись ні з чим, не отримати жорстку критику, не провалитись.

А що віра? Недосяжна мрія, і, можливо, навіть небезпечна. Бо якщо буде лиш віра і ніяких сумнівів, ми впевнено і весело побіжимо в ті ризики, від яких нас сумніви ніби-то захищають.

Я уявляю собі сумніви як темряву, і віру — як світло. Якщо темрява — це відсутність світла, то чи можна уявити, що сумніви — це відсутність віри?

Світло активніше за темряву. Воно вбиває темряву своєю присутністю. У темряви ж немає такої сили.

Світло не зʼявиться, якщо ти якимось чином “розчистиш” темряву.

То ж я собі подумала, хай собі темрява буде. Додай до неї промінь світла, і вона буде вже зовсім не темрява. Так собі, присмерк. Запусти світло, і темрява стає недоступна мозку.

Я зрозуміла, що немає ніякого сенсу розчищати свої сумніви. Це просто сміття, що заповнило пусте місце. Місце, на якому мала бути віра.

Після ходіння по колу запитаннями й відповідями я зрозуміла, що не відчуваю ніяких поштовхів віри від раціональних роздумів про те, чому в мене немає самоцінності, чому б я хотіла її мати та що мені це дасть.

Це не наповнює мене енергією. А віра — це щось виключно енергетичне. Вона народжується з енергії і потім стає сама її джерелом. Як сонце.

Щоб знайти віру, я йду на енергію. Мені треба молекулярна хмара, щоб на ній збудувати своє джерело. Слова енергії не дають, вони лиш втомлюють і плутають.

Лишаються дії.

Я ніколи не була азартною людиною. Ще в дитинстві, програвши 10 гривень в першу у своєму житті лотерею, я прийняла рішення поставити ставку на те, що я невдатна. Щоб більше ніколи нічого не програти. Це було рішення не вірити у свій виграш.

Коли я поставила ставку на те, щоб не вірити у себе? Коли, не згадаю. Але знаю для чого.

Щоб

більше

ніколи

нічого

не програти.

Віри поки що немає. Окей. Що робити?

Я вирішила покладатись на надію.

Віра. Надія. Любов. І їхня мати Мудрість. Так просто. І так мудро.

Я дію в надії, що ставка на себе приведе мене до щирої віри в себе і свою цінність. Я ставлю ставку на себе. Яку? Тут все просто. Я поставлю на себе гроші.

Я візьму 1000 доларів і вкладу їх в просування себе як ментора IT-райтерів. Я внесу в цей проєкт всі свої знання з маркетингу і копірайтингу, свій досвід карʼєри в IT, свої роки постійного навчання, свій нескінченний рух до перфекціонізму, свою емпатію, енергію і харизму. Я вкладу в цей проєкт свою душу. І поставлю на це ставку 1000 доларів.

Без чекання кращого моменту, проходження ще якогось курсу, вижидання кращої ситуації на ринку. Я поставлю ставку на себе вже зараз.

Хай ця надія буде моїм першим кроком до істинної і щирої віри в себе.

Чи є у тебе позитивні риси чи якості, в які ти точно віриш, що вони у тебе сильні? Пиши у відповідь на цей лист. Можливо в тебе є запитання для наступних випусків? Пиши теж!

З повагою, надією і відкритою душею, Таня Жидкова