Сигарети, алкоголь, робота
— Я памʼятаю той момент, коли вперше закурила сигарету. Я зразу зрозуміла, що якщо в світі є щось, від чого я можу стати залежна, це воно. Тому я стараюсь палити якомога рідше.
↓
Ми стояли з моєю подругою в латвійському морському містечку, на терасі хіпстерського бару, що закрився на зиму. Курили сигарети.
Після слів подруги я задумалась про свої залежності і схильності. Курити — це весело, але не настільки, щоб повʼязувати з цим життя. Немає в мене сильної емоційної привʼязки до цього. Алкоголь — ще гірше.
У гімні латвійського міста, де ми гуляли, співається, що тут народжуються вітри. Коли новонароджені вітри пестили наші червоні щоки, я відчула голий промінь чесності в собі. Я зізналась собі, що мені не треба боятись сигарет, алкоголю чи залежності від людей.
Якщо в світі є щось, від чого я можу стати залежна, це робота.
Є люди, які сприймають роботу, як частину необхідної рутини. Як прибирання квартири чи закупки в супермаркеті. Щось необхідне, щоб функціонувати в цьому світі. Якщо роботу і заробіток грошей можна комусь делегувати — батькам, партнеру, чи навіть дітям, вони це залюбки зроблять.
І є інші люди.
У них робота — це не лише про заробіток, це про самореалізацію. Часто, найважливішу самореалізацію, або навіть єдину в житті. У них робота, професійна творчість і професійні досягнення — це основа для самоповаги.
Це ще не є трудоголізм. Але саме такі люди можуть стати трудоголіками. Якщо підсковзнуться.
Досягнення на роботі мене надзвичайно вставляють.
Це такий викид гормонів, таке задоволення, це справжнє щире щастя. На таке легко підсісти. Шукати собі знову і знову челенджі, завдання. Кожного разу більші і тяжчі — бо челенджі попереднього рівня вже не вставляють.
Бігти, як можна швидше, щоб дострибнути до тієї планки, яку сам собі поставив. Аби лише відчути цей кайф.
«Потрібно бігти з усіх ніг, щоб тільки залишатися на місці, а щоб кудись потрапити, треба бігти хоча б удвічі швидше!» — цитата з книги «Аліса в Дивокраї», яку я виписала собі в щоденник ще коли мені було 15 років.
Амбітна ціль, страшна інтенсивна праця, біль у спині, хижий контроль, напруга у всіх мʼязах, швидкий ритм думок на межі можливого, адреналін, іі… ахх! Досягнення.
Проскакує відчуття — “зі мною все ок”.
“Зі мною все ок” означає, що я зробив один невеликий крок вперед. А якби я його не зробив, тобто не мав би такої амбітної цілі, або (не дай Боже) таки її не досягнув, це би означало, що я би летів у безодню.
Досягнути — один крок вперед.
Не досягати — політ на кілька кілометрів у безодню.
Безодня ж у кожного різна. В когось бідність, в інших самотність або ж нереалізованість. Безодня — це відчуття, що так і не прожив своє життя. Ще кажуть “прожив життя дарма”.
Це дуже глибокі речі.
Це наші сімейні сценарії. Це наші емоційні реакції і програми. Це те, що часто керує нами. І це те, чим маємо навчитися керувати ми, щоб прожити благополучне життя.
Знаєте, іноді ті люди, які не кайфують настільки від досягнень на роботі і від професійної творчості, вони нам заздрять. Вони кажуть: “Та якби мені твоя цілеспрямованість і запал, я би точно став багатим”.
Може й так. Залежні від роботи люди часто стають багатими і успішними по мірках суспільства. Але яка в цього ціна?
Коли такі як ми таки підсковзнулись і впали в залежність від чергових “доз” успіху, усі інші сфери життя йдуть шкереберть.
Як і з будь-якою залежністю.
У таких людей діти завжди будуть відчувати, що в мами є щось набагато цікавіше, ніж проводити час із ними. Кохання буде цікавим тільки коли немає цікавішого завдання на роботі. Друзі зникнуть як щось неважливе. Здоровʼя і тіло стануть лише чимось, що іноді заважає досягати цілей.
Масштаб цілей завжди буде рости. І які би амбіції вже не були досягнені, трудоголіки завжди відчуватимуть, що цього недостатньо.
Бо як тільки дірка самоповаги закрилась успіхом, вже на наступний ранок ця дірка стає більшою. Тепер для неї треба більший успіх.
Трудоголіками захоплюються.
Це тільки розпалює вогонь залежності. Ніхто не скаже алкоголіку “Ти такий молодець, наша справжня гордість! Навіть не можеш з сімʼєю провести Різдво через запій, жертвуєш цим заради горілки. Ти такий цілеспрямований!”
Трудоголіки ж зазвичай працюють як бджілки на вигоди суспільства, мене і вас. А те, чим вони жертвують, завжди залишається за кадром. Ми не побачимо це в бізнес-інтервʼю і не побачимо в інстаграм. Як ніби цього і нема.
А воно є. Завжди. Бо трудоголізм — така ж залежність як і інші.
Кайфувати від роботи це класно.
І допоки ми не жертвуємо всіма іншими сферами життя з тижня в тиждень і з місяця в місяць, ми не можемо вважати себе трудоголіками. Проте якщо ви кайфуєте від досягнень і професійної творчості так, як і я, ви мене зрозумієте.
Лід слизький.
Нам треба стежити за тим, щоб не послизнутись саме на цій залежності. Як моя латвійська подружка старається рідше курити, ми маємо більше стежити за балансом роботи і інших сфер життя.
І найголовніше — шукати додаткові джерела для внутрішньої самоповаги. Не робити всі ставки на досягнення.
Врешті решт, життя — це щось більше, ніж просто довгий екзамен. І під час смерті ніхто не поставить нам 12 балів.
Щастя — в чистоті розуму і тверезості. Тверезості навіть від роботи.
Чи є в тверезому від перепрацювань житті великі досягнення? Я думаю, є. Такі досягнення рухаються зовсім іншими механізмами на відміну від досягнень трудоголіків. Розкажу свої думки про це в наступній розсилці. Уже через тиждень.
Чекатимете? ❤️
