Нарцис всередині кожного з нас: де він шкодить і де допомагає
Коли ми говоримо про нарцисів, зазвичай уявляємо людей, які маніпулюють іншими, знецінюють їхні досягнення і намагаються утвердитися за чужий рахунок.
Але якщо придивитися уважніше, можна помітити: нарцис є всередині кожного з нас.
↓
Гайнц Кохут, який досліджував нарцисизм у психоаналізі, пояснював, що людина потребує відчуття власної цінності, щоб мати мотивацію та здорову самооцінку. Але якщо вона постійно відчуває «порожнечу» всередині й шукає схвалення лише ззовні — це патологічний нарцисизм.
Нарцисизм — це спектр. На краю спектру є злоякісні нарциси, взаємодія з якими шкодить фізичній і психологічній безпеці інших людей.
Десь на середині є нарциси, які шкодять своєю схильністю до грандіозності лише собі. Тобто їхні схильності до ідеалізації та обезцінювання приносять справжні страждання самим нарцисам, проте це ніяк не шкодить іншим людям.
І на початку спектру звичайні люди, які мають в собі нарцистичну частинку, що рухає їх вперед і дозволяє обирати для себе все найкраще.
У всіх є нарцисичні частини, які проявляються в певних ситуаціях.
Людина без нарцисизму в принципі існувати не може.
Чому так? Бо нарцисизм — це не просто особливість характеру. Це про людську психіку, про спосіб переживати світ і себе в ньому.
Фрейд запровадив поняття нарцисизму ще на початку XX століття, розглядаючи його як природну частину психічного розвитку.
Немовлята спочатку перебувають у стані первинного нарцисизму — вони відчувають себе центром всесвіту. Їм здається, що всі навколо існують для того, щоб задовольняти їхні потреби.
З часом діти вчаться бачити інших як окремих людей із власними почуттями і бажаннями. Але цей процес не завжди відбувається гладко.
Якщо в дитинстві нас любили тільки за досягнення, а не просто так, у нас може залишитися глибока потреба доводити свою цінність. Ми можемо непомітно підживлювати власну самооцінку за рахунок інших.
Сучасний світ робить нас більш нарцисичними, ніж будь-коли раніше.
Це не означає, що всі ми стали самозакоханими егоїстами, але ми живемо в умовах, які підживлюють патологічно-нарцисичні тенденції — навіть якщо ми цього не помічаємо.
Соціальні мережі формують нову реальність, де наше відчуття власної цінності дедалі більше залежить від зовнішнього схвалення. Вони підштовхують нас не просто жити своїм життям, а демонструвати його так, щоб воно виглядало вартим уваги.
Раніше люди могли насолоджуватися заходом сонця, вечерею з друзями чи просто вдало виконаною роботою, не думаючи про те, як це виглядає збоку.
Тепер у багатьох з’явилась звичка думати: «А чи не варто це сфоткати? Чи не буде шкода, якщо я не поділюся цим моментом?» Ми автоматично починаємо оцінювати події через призму потенційної реакції інших.
Ми звикаємо, що вартості набуває не сам досвід, а його відображення для інших. Якщо момент не збережений і не показаний, чи був він узагалі? Це створює внутрішній тиск. Начебто ми живемо не просто для себе, а й для невидимого глядача, якому постійно щось треба доводити.
Це і є нарцисична пастка, в яку потрапляє сучасна людина: що більше зовнішнього визнання, то більше залежності від нього.
Ще один тригер сучасного нарцисизму — гонитва за успішним життям.
Порівняння свого професійного росту з іншими створює ілюзію, що зупинятися або просто добре виконувати свою роботу недостатньо.
Людина більше не може просто бути хорошим спеціалістом, який знає свою справу — їй потрібно бути помітною, продавати себе, демонструвати експертність, вести соцмережі, ділитися інсайтами, проявляти лідерські якості.
І не просто працювати, а ще й надихати інших, мати особистий бренд, прокачувати soft skills і підтримувати баланс між роботою та життям (але так, щоб це теж виглядало ефектно хехе).
Цей тиск поступово виснажує. Він може створювати постійне відчуття недостатності: «Я не роблю достатньо, я відстаю, я не використовую всі можливості».
Виникає тривога: а що, якщо я не відповідаю цим очікуванням? Що, якщо мене не помітять? Що, якщо інші рухаються вперед, а я залишаюсь на місці?
Кар’єрний розвиток у такому стані стає не шляхом усвідомленого зростання, а бігом без фінішу. Людина перестає орієнтуватися на свої внутрішні пріоритети і живе в порівнянні з іншими.
Якщо не вистачає внутрішнього контакту з собою, то й рішення приймаються ззовні: не «Що мені справді цікаво?» чи «Чи хочу я витрачати час свого єдиного життя на це?», а «Який крок дасть мені більше визнання?» або «Що зараз виглядає правильним?».
Врешті-решт це може призвести до ситуації, коли кар’єра формально йде вгору, а всередині — порожнеча. Людина досягає того, до чого прагнула, але не відчуває радості.
Відчуває втому, апатію, втрату сенсу. Це класичне вигорання — коли зовнішній успіх більше не компенсує внутрішню розгубленість.
Але чи може внутрішній нарцисизм нам допомагати?
Нарцисизм — це стихія. Вона може працювати як внутрішній ресурс. Нам варто вчитися помічати, коли ця стихія починає вирувати. Наи варто подружитися з цією силою. Не осуджувати її, а керувати нею.
Як я писала раніше, немає людей без нарцисизму. Є люди зі збалансованим нарцисизмом, і це те, до чого ми прагнемо.
Без залишків нарцисизму людина не змогла б функціонувати в суспільстві. Наприклад, якби ми не мали жодного нарцисизму, ми би:
- Не цінували свої досягнення, бо нам було би байдуже, що ми робимо і ким є.
- Не мали би бажання розвиватися, бо не відчували би внутрішньої мотивації до кращого.
- Не захищали би свої кордони, бо не вважали би себе важливим.
- Не намагалися би справити хороше враження, бо не бачили би сенсу у своїй репутації.
Проблема не в тому, що нарцисизм існує, а в тому, наскільки він домінує над іншими сторонами психіки.
Нездоровий нарцисизм змушує людину безупинно доводити свою значущість, але його повна відсутність позбавляє мотивації та бажання жити повноцінно.
Ідеальна точка — це збалансований нарцисизм. Як це проявляється на практиці:
1. Впевненість і здатність презентувати себе.
Коли людина має здоровий рівень нарцисизму, вона може говорити про свої досягнення без сорому чи страху. Це особливо важливо в кар’єрі, адже якщо ти не вмієш презентувати себе, тебе навряд чи помітять.
Як це практикувати:
Тренуйся говорити про свої досягнення, не применшуючи їхньої цінності.
Веди список своїх професійних перемог і переглядай його, коли виникає невпевненість. (Серйозно, в тебе ще досі такого немає? У мене є ціла папка в телефоні зі скрінами компліментів моїй роботі 😁)
Якщо складно говорити про себе прямо «я класний копірайтер», починай з «об’єктивних» фактів: «У цьому кварталі я мої статті принесла 3 ліди», «Мої статті набрали 100 тисяч переглядів».
2. Амбітність і бажання досягати більшого
Здорова нарцисична енергія допомагає рухатися вперед, але якщо її не контролювати, вона може перетворитися на перфекціонізм і хронічне незадоволення собою.
Як це практикувати:
Вчися відрізняти здорові амбіції від нав’язаних очікувань. Запитуй себе: Чи хочу я цього насправді, чи це просто здається «правильним» кроком? Також практикуй «методику двох питань»:
- Як я зрозумію, що мені достатньо?
- Що я втрачу, якщо почну гнатися за цим вже зараз без повного усвідомлення ситуації?
3. Стійкість до критики
На жаль, критика дуже часто торкається нашої самооцінки. Навіть якщо ми раціонально розуміємо, що вона може бути корисною, всередині часто з’являється дискомфорт: сором, злість або бажання виправдатися.
Це нормальна реакція, але її можна змінити, якщо навчитися правильно працювати з критичними зауваженнями.
Чому критика так сильно зачіпає? Вона активує наші глибокі страхи: «Я недостатньо хороший», «Мене зараз відштовхнуть», «Я не відповідаю очікуванням».
У дитинстві критика часто звучала як оцінка нашої особистості, а не наших дій: «Ти невихований», «Ти не стараєшся». Тому мозок автоматично реагує на неї як на загрозу.
Але критика — це не вирок і не правда про нас. Це лише чужий погляд, який може бути як корисним, так і хибним.
Ключова помилка, через яку критика боляче ранить, — ми ототожнюємо свої помилки із собою. Якщо тобі сказали, що ти припустився помилки, це не означає, що ти погана людина або поганий спеціаліст. Це просто одна дія, яка не визначає тебе повністю.
Ти — не одна помилка і не один недолік. Всі помиляються, і це не робить нас менш цінними.
Як це практикувати:
Коли отримуєш критику, замість того щоб відразу оборонятися або засмучуватися, спробуй розкласти її на три частини:
1. Проговори собі, що ти відчуваєш. Наприклад: «Я зараз відчуваю сором і страх, що мене не цінують». Саме усвідомлення емоцій зменшує їхню інтенсивність.
2. Запитай себе: яка реальна загроза? Часто мозок перебільшує ризики. Якщо тебе розкритикували, це не означає, що ти втратиш роботу чи всі перестануть тебе поважати.
3. Нагадай собі про свої сильні сторони. Ти — не одна помилка. Ти — це всі твої зусилля, досвід, успіхи і унікальна особистість у цілому.
4. Здатність насолоджуватися своїми досягненнями
Нездоровий нарцисизм змушує людину постійно прагнути більшого, але ніколи не відчувати задоволення. Здоровий — дозволяє отримувати радість від процесу і результату.
Здатність насолоджуватися своїми досягненнями — це про внутрішню автономію у підтримці самооцінки. Людина, яка може радіти своїм результатам, навіть якщо вони не отримали загального визнання, має зрілу нарцисичну частину, яка не потребує постійного підтвердження ззовні.
Але справжнє задоволення приходить не від схвалення інших, а від глибокого контакту з собою. Якщо ти можеш проживати момент, не думаючи, як він виглядає збоку, — ти вільний.
Якщо можеш відчувати свою цінність без необхідності її підтверджувати — ти виходиш за межі патологічно-нарцисичної гри.
Як практикувати:
Вчися помічати і святкувати свої перемоги, навіть якщо вони здаються тобі «маленькими».
Нещодавно я побачила дуже цікаву думку: “Я не можу святкувати свої досягнення, бо в моїй голові це було обовʼязком їх досягти”.
Досягнення не мають бути обовʼязком. Немає в людини такого обовʼязку. Це наш вибір, наша ініціатива, наша перемога, . Це те, чим дійсно варто пишатись.
Запиши 5 речей, які ти зробив добре за останній місяць. Порівняй себе не з іншими, а з собою минулим. І головне — дозволь собі відчувати гордість не тільки від великих досягнень, а й від щоденних зусиль.
Памʼятай, здатність радіти своїм досягненням — це не егоїзм, не самомилування і не «заспокоєння себе». Це показник того, що твоя внутрішня самооцінка не залежить від чужої реакції, а підтримується тобою самим.
І саме це є здоровою альтернативою нарцисичної порожнечі, яка змушує нескінченно шукати підтвердження своєї цінності ззовні.
Надіюсь, цей лист дав тобі нові інсайти і підштовхнув до роздумів. Я щаслива повідомити, що маю 2 місця на карʼєрний коучинг зі мною у цьому місяці. Для спеціалістів будь-яких професій.
Якщо тобі цікаво, пиши відповідь на цей лист. Розповім усі деталі 💖
До зустрічі у нових листах!
