Ніхто не платить великі гроші дітям
Усі ми родом з дитинства. У кожному з нас є маленька версія нас — маленькі Танюшка, Назарчик, Олежик, Даринка.
↓
Ця частина прикрашає наші будні й керує нашими бажаннями. Ця частина грається в ігри. Не щоб виграти, а тому що це весело. Ця частина хоче нове плаття. Не щоб хлопець звернув увагу, а щоб відчути в ньому себе принцесою.
Ця частина класно проявляється в стосунках — коли ми гигикаємо зі своїм чоловіком просто так, або йдемо назустріч якимось пригодам разом, просто тому що разом весело і цікаво.
А ще ця частина іноді боїться. Бути дитиною — це відчувати, що дорослі завжди мають більший авторитет. Дорослі знають, як краще, і треба максимально від них підлаштуватись.
Така наша природа. Якщо в дитини не буде підтримки батьків, вона не виживе в дикому середовищі. Дитина зчитує настрої батьків, їхні потреби й бажання.
Якщо мама нещаслива, дитина завжди буде відчувати, що це справа в самій дитині. Значить, дитині треба ще більше підлаштуватись під маму, змінити себе, зробити так, як хоче мама.
Дитина може так не думати, але так працюють її інстинкти. Дітям страшно, коли вони не подобаються своїм батькам. Бо їхня природа знає, що це ризик для життя.
Повертаємось до дорослих нас.
Дитина — це одна з численних ролей, які є всередині нас. Наші ролі перемикаються іноді за нашим бажанням, але частіше — хаотично. Залежно від обставин. І іноді, на роботі, вмикається роль дитини.
Проте дітям ніхто не платить. Це заважає нашій карʼєрі і досягненню фінансових цілей.
Робота і бізнес — гра для дорослих, це не місце для дитини. Тому треба активно помічати, коли наша поведінка змінюється, і “пульт керування” нашою свідомістю переходить до рук дитини.
Як це виглядає на практиці?
Ви впадаєте в паніку від критики.
Неважливо, конструктивної чи ні. На конструктивну критику взагалі не мають підніматись емоції. На неконструктивну має підніматись агресія, але не страх. Якщо після критики ваших рішень у грудях піднімається тваринний страх, дихання стає поверхневим, то це дитинка всередині вас страшно перелякалась.
Вона відчула, що вона не подобається дорослому, значить, варто переживати за своє виживання і зробити все, аби знову подобатись.
Ви нереалістично плануєте свої завдання.
Не вкладаєтесь в дедлайни, проєкти як ніби летить з рук. Ви плануєте більше, ніж можете реально зробити. Не достатньо добре оцінюєте перешкоди. Коли ви плануєте завдання, усе здається просто і прозоро. А в процесі вилазить тисяча дрібниць, які ви не передбачили.
У вас занадто оптимістичне бачення проєктів, і це не одноразова ситуація, а тенденція.
Таке відчуття, ніби ви знову і знову максимально викладаєтесь, але проєкт за проєктом не можете закрити вчасно.
Усе це через те, що ваша дитинка так хоче сподобатись, що підписується на все, що було б найвигідніше дорослому (вашому керівнику). Дитина не може розрахувати реалістичність процесів і власні сили. Вона просто хоче сподобатись.
Коли вона бере забагато на себе, не каже “ні”, вона в моменті подобається. Цим дитина і живиться.
На жаль, неправильно заплановані проєкти тільки заважають бізнесу. Коли приймається рішення про запуск проєкту, дитина про це ні в якому разі не думає. Її пріоритет — сподобатись.
Неконтрольована лінь.
Лінь настільки заполоняє вашу свідомість, що ви не можете зробити хоча б щось суттєве на роботі протягом кількох днів. Вам просто важко змусити себе працювати.
Дитина всередині вас вередує, каже “не хочу!”, і ви не можете це контролювати. У вас просто бракує на це енергії. Дитина дуже сильна, дорослий всередині знесилений. Зверніть увагу, я не кажу, що дорослий слабкий. Він виснажений. Часта лінь на роботі — один із перших симптомів вигорання для інтелектуальних працівників.
Емоційні суперечки на роботі.
Під час обговорення проєктів, ви починаєте емоційно сперечатись з керівником. Боретесь за те, щоб було “по-вашому” до останнього, замість пошуку компромісу.
І хоч може здатись, що ви робите все, аби навпаки не сподобатись своєму керівнику, але насправді ж це просто прагнення уваги. Якщо дорослий звертає на дитину увагу, навіть негативну, вона в більшій безпеці, ніж в повній байдужості.
Дитині важливіше продовжувати суперечку, ніж прийти до найкращого рішення для бізнесу. Бо допоки триває суперечка, на дитину звертають увагу.
Страх оцінки вас як особистості.
Коли робите щось вперше, вас переповнюють страхи оцінки вас як спеціаліста, замість фокусу на тому, як зробити рішення, що найбільше принесе користь бізнесу.
Наприклад, вас попросили підготувати презентацію нового рішення вашого відділу. Презентація буде для всіх C-level керівників. Ви впевнені у рішенні вашого відділу, ви ідеально зробили презентацію, що показує вплив цього рішення на бізнес. Більше клієнтів, покращені процеси, економія коштів — переваги очевидні.
Однак ви все одно страшно нервуєте. Ви не переживаєте за користь ваших рішень, ви переживаєте за те, як керівники оцінять вас.
Чи достатньо добре ви поясните? Чи не заплутаєтесь в аргументації? Чи не забудете якесь слово англійською? Ви переживаєте про форму свого виступу, а не про суть.
Вам важливіше те, що про вас подумають дорослі, ніж чи дозволить ця зустріч покращити рішення для бізнесу.
Обʼєктивно, для бізнесу було б корисніше, якби ваші керівники дали свої зауваження на ваші рішення, і цим їх посилила. Але для внутрішньої дитини будь-які зауваження — це зауваження всій її особистості.
Для дитини найвигідніше — це якщо вона розкаже презентацію, і на це ніхто нічого не скаже. Або ж щоб її просто похвалили. Так інтереси дитини розходяться з інтересами бізнесу.
Допоки вами рухають інтереси дитини, ви не можете приносити максимальну користь бізнесу. Відповідно, ваш карʼєрний ріст сповільнюється.
Тривожність щодо настроїв вашого керівника.
Ви реагуєте не лише на те, що він каже, але й додумуєте, що він про вас ДУМАЄ, але не каже. На групових зустрічах ви включені в емоції кожного учасника, чи вони “нормальні”, чи всім подобається, що ви кажете чи що пропонуєте.
Ви двадцять разів перечитуєте найпростіше повідомлення перед відправленням його керівнику чи клієнту.
Це лише кілька прикладів. Дитинка може з нас вилазити в найнеочікуваніших ситуаціях і проявах. Основний маркер цієї ролі — надмірна емоційність, що перекриває обʼєктивні цілі й думки про користь бізнесу.
Якщо у вас є ще приклади ситуацій, де ваша дитина на роботі незвично проявляється, пишіть у відповідь на цей лист 🫶
Що з цим робити?
Дитина в нас проявляється не просто так. Проявлення тривожної дитини — маркер надмірного стресу. Коли дорослий не справляється в управлінням ситуацією, відходить в тінь, дитина думає, що вона зараз все тут проконтролює.
Звісно, дитячими способами.
У більшості випадків, якщо ви в дитячому стані зрозуміли, що ви в дитячому стані — пів справи вже зроблено. Ви зупинили емоції та почали аналіз.
На цьому етапі потрібно нагадати собі про свою наступну “дорослу” карʼєрну ціль. Отримати підвищення. Перейти працювати в крутішу компанію через рік, маючи сильне портфоліо. Заробити подушку для власного бізнесу. Будь-що, що можна виміряти грошима або рівнем проявленості чи авторитетності.
Ви маєте собі чітко заявити: “моя ціль — прийти до зарплати 2000$, а не безкінечно подобатись людям”. “Моя ціль — зібрати подушку 10000$, а не безкінечно подобатись людям”. Підставте свою ціль.
Дуже важливо в такі періоди отримувати багато підтримки після роботи. Приходьте до своїх друзів чи партнерів у ролі дитини, і робіть все, щоб отримати якомога більше компліментів, прийняття, і відчуття “я подобаюсь”.
Це буде задовольняти потреби дитини, і знижувати ймовірність, що вона завтра знову прорветься з вас на роботі.
Мені згадується, як я переживала щодо правок від нового клієнта. Тоді я прямо прийшла до свого хлопця і сказала: “Я так страшно переживаю через правки від нового клієнта, аж до неадекватності. Розкажи, чого я не маю переживати?”
Я запустила гру. Де я дитина, а йому нічого не залишається, окрім як зіграти роль дорослого.
Він почав казати обʼєктивну дорослу оцінку. Згадав про мій досвід, про відсутність необхідності подобатись всім новим клієнтам, нагадав про мій професіоналізм і знання, як писати круті тексти. Окрім того, він просто перелічив оцінкові компліменти — що я розумна, талановита, і просто класна!
І дитина моя заспокоїлась. Я прийшла на наступний день до клієнта, з повним спокоєм прийняла правки, додала свої рекомендації щодо змін, а деякі правки аргументовано відхилила.
Будь ласка, не сердіться на дитину
Дуже часто ми впадаємо в дитячі стани, щоб захиститись від незвичайного чи стресового середовища.
Наприклад, ми можемо це помітити, коли змінюємо місце роботи. Це повністю нормально, що під час кардинальних змін ми ніби в стані якоїсь зміненої свідомості, і не повністю контролюємо себе. Ми адаптовуємось.
Дайте собі час. Довіртесь процесу, і не сильно сваріться на себе, коли проявляєте слабкість і поводитесь не так, як хотілось би.
Хай пройде місяць на новому місці. Тоді подумайте, чи вам стало краще. Чи тоді ви більше відчуваєте себе собою, а не якоюсь зручною людиною для інших. Тоді, в меншому стресі, ви зможете копати в це глибше, і вже якось себе дійсно “прокачувати”.
До речі, часто, коли перестаємо агресувати на себе і дозволяємо собі бути неідеальними, ми починаємо набагато крутіше реагувати й пропонувати класніші ідеї.
Бо напруга спадає, мозок переходить з режиму “виживання” на грайливість і задоволення. Це і є зона росту. Поки ми в сильному стресі, це не час для самовдосконалення. Це час для прийняття і внутрішнього дозволу собі бути неідеальними.
